Розділ 3. Підказки по встановленню Дебіен
Офіційна документація по встановленню Дебіен розташована за адресами http://www.debian.org/releases/stable/ та http://www.debian.org/releases/stable/installmanual.
Розробницькі версії знаходяться в http://www.debian.org/releases/testing/ та http://www.debian.org/releases/testing/installmanual (робота ведеться, тому документація іноді може бути недоступною).
Хоча цей розділ було написано за часів інсталятора Potato, вміст в основному було оновлено, окрім того інсталятори доволі подібні між собою. Після того, як повсюдно почав використовуватись інсталятор Sarge, вважайте це його описом. Звісно, деякі ключові пакунки поміняли назви та пріоритет. Наприклад, типовим поштовим транспортним агентом (МТА) став exim4 замість exim, а в деякі панкунки були включені в coreutils. Так що можливо, вам доведеться змінити деякі звички.
Загальні підказки по встановленню системи Лінукс
Не забудьте перевірити http://www.debian.org/CD/netinst/, якщо ви шукаєте компактний КД-образ інсталятора Дебіен.
Запуск тестової або нестабільної збірки збільшує ризик напоротись на ті чи інші помилки. Цей ризик можна зменшити за допомогою багатозавантажувальної схеми з стабільнішим Дебіен або ж за допомогою симпатичного трюку під назвою chroot, як описано у параграфі 8.6.35. Останній підхід дозволяє запускати різні збірки Дебіен буквально на різних консолях.
Основи апаратної сумісності
Лінукс сумісний з більшістю апаратного забезпечення ПК і може бути встановленим практично на будь-яку систему. Особисто для мене це легше, аніж встановлення Віндовз 95/98/Ме. Список підтримуваного апаратного забезпечення постійно зростає.
Якщо ви маєте лептоп, перевірте сайт Лінукс на лептопі (http://www.linux-laptop.net/) на предмет підказок по встановленню в залежності від виробника та моделі.
Мої рекомендації щодо стільничного ПК вкладаються у фразу "Будьте консервативними":
- SCSI кращий за IDE для роботи; IDE/ATAPI HD - для домашнього використання
- IDE/ATAPI CD-ROM (або CD-RW)
- краще використовувати PCI аніж ISA (особливо для мережевих карт)
- використовуйте дешеві (прості) картки. Tulip у випадку PCI, NE2000 для ISA є хорошим вибором.
- Уникайте PCMCIA (ноутбуків) у випадку вашого першого встановлення Лінукс.
- Ніяких USB клавіатур, мишок і т.п. Хіба що у вас спить дослідник.
Якщо у вас повільна машина, непоганою ідеєю буде вийняти вінчестер і вставити його на період встановлення у більш потужну.
Визначення апаратного забезпечення ПК та наборів чіпів
Під час встановлення вас попросять вказати апаратне забезпечення на базові набори чіпів вашого ПК. Іноді цю інформацію відшукати не так уже й просто. Ось один з методів:
- Відкрити корпус системного блоку.
- Записати ідентифікатори продуктів на великих чіпах графічної карти, мережевої карти, чіпів біля серійних портів та роз'ємів вінчестерів.
- Записати імена карт, надруковані на задній частині PCI чи ISA карт.
Визначення апаратного забезпечення ПК за допомогою Дебіен
Наступні команди у системі Лінукс повинні дати хоч якусь інформацію про поточні залізяки та конфігурацію:
$ pager /proc/pci
$ pager /proc/interrupts
$ pager /proc/ioports
$ pager /proc/bus/usb/devices
Їх можна запустити під час процесу встановлення на іншій консолі, доступній після натиснення Alt-F2.
Після початкового встановлення, при встановленні необовязкових пакунків на кшталт pciutils, usbutils, та lshw ви можете отримати повнішу інформацію про систему:
$ lspci -v |pager
$ lsusb -v |pager
# lshw |pager
Типові використання перепинів:
- IRQ0: вивід таймера (8254)
- IRQ1: контроллер клавіатури
- IRQ2: перехід до IRQ8–IRQ15 на PC-AT
- IRQ3: вторинний серійний порт (io-port=0x2F8) (/dev/ttyS1)
- IRQ4: первинний серійний порт (io-port=0x3F8) (/dev/ttyS0)
- IRQ5: вільний [звукові карти (SB16: io-port=0x220, DMA-low=1, DMA-high=5)]
- IRQ6: контроллер дисководу гнучких дисків (io-port=0x3F0) (/dev/fd0, /dev/fd1)
- IRQ7: parport (io-port=0x378) (/dev/lp0)
- IRQ8: rtc
- IRQ9: програмний перепин (int 0x0A), перенаправлення до IRQ2
- IRQ10: вільний [інтерфейс мережевих карток (NE2000: io-port=0x300)]
- IRQ11: вільний [(SB16-SCSI: io-port=0x340, SB16-IDE: io-port=0x1E8,0x3EE)]
- IRQ12: миша PS/2
- IRQ13: вільний (використовувався для математичного співпроцесора 80287)
- IRQ14: первинний контроллер жорсткого диску (/dev/hda, /dev/hdb)
- IRQ15: вторинний контроллер жорсткого диску (/dev/hdc, /dev/hdd)
Для старих ISA карт, що не підтримують технологію PnP вам потрібно буде задати IRQ5, IRQ10 i IRQ11 як не-PnP з BIOS.
Для USB-пристроїв класи пристроїв перелічуються в /proc/bus/usb/devices у вигляді Cls=nn:
- Cls=00 : не вживається
- Cls=01 : Аудіо (спікер і т.п.)
- Cls=02 : Звязок (модем, мережева карта...)
- Cls=03 : ПЗК aka HID (пристрій для взаємодії з користувачем - клавіатура, мишка, джойстик...)
- Cls=07 : Принтер
- Cls=08 : Накопичувач (FDD, CD/DVD drive, HDD, Flash, ...)
- Cls=09 : Розгалужувач (USB hub)
- Cls=255 : Задається виробником
Якщо клас пристрою не 255, Лінукс підтримує такий пристрій.
Визначення апаратного забезпечення ПК за допомогою інших ОС
Інформація про пристрої може бути отримана з інших ОС: Встановіть якусь комерційну збірку Лінукс. На даний момент визначення пристроїв в них реалізовано краще, аніж в Дебіен (ситуація кардинально змінилася з введенням встановлювача debian-installer із збірки Sarge).
Встановіть Віндовз. Конфігурацію пристроїв можна дізнатись, клацнувши правою клавішею по піктограмі "My Computer", далі вибрати Властивості / Керівник пристроїв. Запишіть всю знайдену інформацію, зокрема IRQ, адреси портів вводу-виводу, DMA. Деякі старі ISA-картки можуть конфігуруватись через DOS та відповідним чином використовуватись.
Міф про Lilo
Lilo обмежений 1024 циліндрами Брехня!
Завантажувач, що використовується у Дебіен починаючи з Potato, має підтримку lba32. Якщо BIOS вашої материнської плати достатньо свіжий і підтримує lba32, lilo буде працювати без обмежень 1024 циліндром.
Просто переконайтесь що ви додали рядок lba32 кудись в початок вашого lilo.conf якщо у вас зберігся старий lilo.conf. Деталі описано в /usr/share/doc/lilo/Manual.txt.gz.
GRUB
Починаючи з Дебіен Вуді ви можете встановлювати новий завантажувач від проекту GNU Hard - grub.
# apt-get update
# apt-get install grub-doc
# mc /usr/share/doc/grub-doc/html/
... прочитайте вміст
# apt-get install grub
# pager /usr/share/doc/grub/README.Debian
... прочитайте його :)
Щоб відредагувати меню GRUB, змініть файл /boot/grub/menu.lst. Зміна параметрів GRUB під час завантаження описується в [Debian:Reference/08|Section 8.1.6] оскільки вона суттєво відрізняється від аналогічної в lilo.
Вибір завантажувальних дискет
Переклад залишено на зацікавлених осіб
Встановлення
Дотримуйтесь офіційних інструкцій, що знаходяться за адресами http://www.debian.org/releases/stable/installmanual або http://www.debian.org/releases/testing/installmanual (над ними ведеться робота, тому час від часу вони можуть бути недоступними).
Якщо ви встановлюєте систему з завантажувальних дискет в тестовій збірці, вам може знадобитись відркити додаткову консоль, натиснувши комібнацію клавіш Alt+F2 та вручну відредагувати вміст /etc/apt/sources.list, змінивши "stable" на "testing" щоб уточнити джерела отримання пакунків для APT.
Я волію встановлювати завантажувач кудись в /dev/hda3, а не в /dev/hda. Це зменшує ризик пошкодження завантажувальної інформації.
Ось що я вказую під час встановлення:
Паролі MD5 "так"
Тіньові паролі "так"
Тип встановлення "розширений" (dselect **) і вибираю вручну
Забираю emacs (якщо він вибраний), nvi, tex, telnet, talk(d);
Додаю mc, vim, та nano-tiny або elvis-tiny.Перегляньте параграф 6.2.4. Навіть якщо ви є фанатом Емакс, використовуйте замість нього nano під час встановлення. Також уникайте встановлення таких великих пакунків, як ТеХ на даному етапі. Зверніться до ?параграфу 11.2 щоб дізнатись причини, згідно котрих тут краще використовувати nano-tiny або elvis-tiny.
Всі відповіді на запитання щодо конфігурації - "так" (замінити поточне) для кожного діалогу установки пакунку.
Додаткова інформація про dselect подається в параграфі 6.2.4
Які хости та ІП-адреси використовуються в локальних мережах
Приклад конфігурації ЛМ (підмережа класу C: 192.168.1.0/24):
Інтернет
|
+--- Зовнішній ПСІ (провайдер служб Інтернет) забезпечує службу POP (доступ за допомогою fetchmail)
|
Ваш провайдер забезпечує службу DHCP та шлюз SMTP
| :
Кабельний модем (Додзвонювання)
| :
Шлюзова машина ЛМ, зовнішній порт: eth0 (ІП видається DHCP-службою провайдера)
використовується старий ноутбук (IBM Thinkpad, 486 DX2 50MHz, 20MB RAM)
запущено Лінукс на ядрі 2.4 з файловою системою ext3
запущено пакунок "ipmasq" (з латками безпеки, файрволом та службою NAT)
запущено пакунок "dhcp-client", сконфігурований для eth0 (перезаписує налаштування DNS)
запущено пакунок "dhcp", сконфігурований для eth1
запущено "exim" в режимі 2 (smarthost)
запущено "fetchmail" з довгим інтервалом (стійкий до розривів зв'язку)
запущено "bind" в якості сервера назв ЛМ для інтернету та авторитарного сервера назв локального домену для ЛМ
запущено "ssh" на 22 та 8080 портах (приймає з'єднання звідусіль)
запущено "squid" у якості кешувального сервера архівів Дебіен (для APT)
Шлюзова машина ЛМ, внутрішній порт: eth1 (ІП = 192.168.1.1, статичний)
|
+-- Комутатор ЛМ (100base T) --+
| |
Клієнти ЛМ з статичними ІП Клієнти ЛМ з динамічними ІП
(IП = 192.168.1.2-127) (IP = 192.168.1.128-200)
Детальніше конфігурування мережі описано у розділі 10. Налаштування шлюзового маршрутизатора (сервера локальної мережі) описується у параграфі 10.12.
Реєстраційні записи користувачів
Для того, щоб не відчувати незручностей при роботі за різними комп'ютерами, перших кілька реєстраційних записів у мене завжди однакові.
Я завжди першим створюю користувача з іменем на кшталт "admin" (з ІД=1000) і перенаправляю йому всю пошту суперкористувача. Також він додається в групу adm (див. параграф 9.2.2 - Чому програма GNU su не підтримує групу wheel), що дає можливість отримувати права суперкористувача за допомогою su, PAM або ж команди sudo. Див. також параграф 4.1.3 - Створення реєстраційного запису користувача.
Створення файлових систем
Розділи жорсткого диску
Я використовю різні розділи для різних дерев каталогів для того, щоб мінімізувати шкоду під час можливої аварії системи, наприклад,
/ == (/ + /boot + /bin + /sbin)
== 50MБ+
/tmp == 100MБ+
/var == 100MБ+
/home == 100MБ+
/usr == 700MБ+ з X-сервером
/usr/local == 100MБ
Розмір каталога /usr/ залежить від встановлених додатків для Х та документації. Він може мати 300МБ якщо на машині запускаються лише консольні додатки, та 2-3ГБ і більше при встановленні графічних інструментів. Якщо цей каталог надто вже розростеться, непоганим рішенням буде перемістити його до каталога /usr/share на іншому розділі.
З новими ядрами Лінукса кореневий розділ може сягати 200МБ і більше.
До прикладу, поточний статус моєї шлюзової машини є наступним (вивід команди df -h):
Файлова система Розмір Вжито Дост Вж.% Змонтовано на
/dev/hda3 300M 106M 179M 38% /
/dev/hda7 100M 12M 82M 13% /home
/dev/hda8 596M 53M 513M 10% /var
/dev/hda6 100M 834k 94M 1% /var/lib/cvs
/dev/hda9 596M 222M 343M 40% /usr
/dev/hda10 596M 130M 436M 23% /var/cache/apt/archives
/dev/hda11 1.5G 204M 1.2G 14% /var/spool/squid
(Каталог /var/spool/squid/ призначений для кешування звантажуваних пакунків)
А ось вивід команди fdisk -l щоб показати ідею структури розділів на диску:
# fdisk -l /dev/hda
/dev/hda1 1 41 309928+ 6 FAT16 # DOS
/dev/hda2 42 84 325080 83 Linux # (не вживається)
/dev/hda3 * 85 126 317520 83 Linux # основний
/dev/hda4 127 629 3802680 5 Extended
/dev/hda5 127 143 128488+ 82 Linux swap
/dev/hda6 144 157 105808+ 83 Linux
/dev/hda7 158 171 105808+ 83 Linux
/dev/hda8 172 253 619888+ 83 Linux
/dev/hda9 254 335 619888+ 83 Linux
/dev/hda10 336 417 619888+ 83 Linux
/dev/hda11 418 629 1602688+ 83 Linux
Є кілька невикористаних розділів. Вони призначені для встановлення іншої збірки Лінукс або ж для розришення простору швидкоростучих дерев каталогів.
Монтування файлових систем
Коректне монтування вищеописаних файлових систем досягається наступним файлом /etc/fstab:
# /etc/fstab: інформація про статичні файлові системи
#
# файлова с-ма точка монт. тип опції дамп порядк.
/dev/hda3 / ext2 defaults,errors=remount-ro 0 1
/dev/hda5 none swap sw 0 0
proc /proc proc defaults 0 0
/dev/fd0 /floppy auto defaults,user,noauto 0 0
/dev/cdrom /cdrom iso9660 defaults,ro,user,noauto 0 0
#
# розділи тримаємо окремо
/dev/hda7 /home ext2 defaults 0 2
/dev/hda8 /var ext2 defaults 0 2
/dev/hda6 /var/lib/cvs ext2 defaults 0 2
# noatime пришвидшує доступ до файлів при зчитуванні
/dev/hda9 /usr ext2 defaults,noatime 0 2
/dev/hda10 /var/cache/apt/archives ext2 defaults 0 2
# дуже великий розділ для кешу проксі
/dev/hda11 /var/spool/squid ext2 rw 0 2
# резервна копія завантажуваної системи ДОС
/dev/hda1 /mnt/dos vfat rw,noauto 0 0
# резервна копія завантажуваної системи Лінукс (не готова)
/dev/hda2 /mnt/linux ext2 rw,noauto 0 0
#
# nfs
mickey:/ /mnt/mickey nfs ro,noauto,intr 0 0
goofy:/ /mnt/goofy nfs ro,noauto,intr 0 0
# minnie:/ /mnt/minnie smbfs ro,soft,intr,credentials={filename} 0 2
Для NFS я використовую опції noauto,intr в поєднанні з типовою hard. Таким чином стає можливим перервати "завислий" процес доступу до недоступної мережевої ФС за допомогою Ctrl-C.
Для Windows-машини, приєднаної за допомогою Samba (smbfs) непоганою ідеєю буде комбінація опцій rw,auto,soft,intr. Конфігурація Samba описується в параграфі 3.5.
Для дисковода комбінація опцій noauto,rw,sync,user,exec захистить файлову систему від пошкодження у випадку виймання дискети без попереднього розмонтування, проте уповільнить процес запису файлів.
Автоматичне монтування
Ключові моменти:
Завантажити модуль vfat щоб у файл /etc/auto.misc додати опцію -fstype=auto:
# modprobe vfat
... або щоб робити це автоматично,
# echo "vfat" >> /etc/modules
... і перевантажити систему.
Задати /etc/auto.misc таким чином:
floppy -fstype=auto,sync,nodev,nosuid,gid=100,umask=000 :/dev/fd0
... де gid=100 ідентифікатор групи "users".
Створити лінки cdrom i floppy в каталозі /home/user, котрі вказують на /var/autofs/misc/cdrom і /var/autofs/misc/floppy відповідно.
Додати користувача в групу "users".
Монтування NFS
Зовнішній NFS-сервер (goofy) знаходиться за файрволом (шлюзом). У мене в ЛМ досить демократична політика безпеки, оскільки я в ній єдиний користувач. Щоб забезпечити доступ по NFS, на сервері достатньо прописати наступний рядок у файл /etc/exports:
/ (rw,no_root_squash)
Це потрібно щоб активізувати NFS-сервер на додачу до установки та активації пакунків сервера та клієнта NFS.
Простіше кажучи, я завжди створюю один розділ для експериментів або ж для вторинної "лінивої" установки Лінукс. І опціонально я даю загальний доступ до обмінника (swap) та розділу /tmp для цієї системи. Схема з багатьма розділами неоправдано складна для такої системи, котра у випадку установки лише консольних програм займає до 500МБ простору на диску.
Ключові моменти використання ОЗП
При використанні ОЗП слід опиратись на наступні цифри:
4MB: Необхідний мінімум для функціонування ядра.
16MB: Необхідний мінімум для функціонування консолі.
32MB: Необхідний мінімум для функціонування Х-сервера.
64MB: Необхідний мінімум для функціонування GNOME/KDE.
128MB: Комфортна робота в GNOME/KDE.
256MB (і більше): А чом би й ні? ОЗП - це всього лише мікросхема.
За допомогою опції завантажувача mem=4m (або lilo append="mem=4m") ви зможете подивитись, як веде себе встановлена систма з 4 МБ ОЗП. Дана опція, окрім цього, необхідна для систем, котрі мають більше 64 МБ ОЗП і стару БСВВ (BIOS)
Обмінник (swap)
При створенні обмінника я керуюсь наступними роздумами:
Кожен розділ не перевищує 2 ГБ.
Загальний об'єм = або (об'єм встановленої ОЗП * 1..2) або (128МБ .. 2 ГБ) Розмістити всі розділи на різних фізичних носіях і змонтувати їх з опціями sw,pri=1 у /etc/fstab. Таким чином ви переконаєтесь, що ядро сформувало RAID-масив з обмінників і забезпечує максимальну продуктивність роботи. При можливості використовуйте для обмінників початкові області диску. Навіть якщо це все вам ніколи не знадобиться, невеликий (128МБ) обмінник не дасть системі обвалитись відразу при аварійному вичерпанні пам'яті.
Конфігурування Bash
Я змінюю завантажувальні сценарії оболонки в цілій системі:
/etc/bash.bashrc Замінюю своїм
/etc/profile Залишаю як є ( \w -> \W)
/etc/skel/.bashrc Замінюю своїм
/etc/skel/.profile Замінюю своїм
/etc/skel/.bash_profile Замінюю своїм
~/.bashrc Замінюю своїм для всіх користувачів
~/.profile Замінюю своїм для всіх користувачів
~/.bash_profile Замінюю своїм для всіх користувачів
Див. деталі у прикладах моїх сценаріїв. Мені подобається прозора система, тому я виставляю umask в 002 або 022.
PATH задається наступними конфігураційними файлами в такому порядку:
/etc/login.defs - встановлює PATH перед оболонкою
/etc/profile (може викликати /etc/bash.bashrc)
~/.bash_profile (може викликати ~/.bashrc)
Конфігурування миші
PS/2
Якщо у вас PS/2 мишка приєднана до материнської плати типу АТХ, сигнал проходить приблизно так:
мишка -> /dev/psaux -> gpm -> /dev/gpmdata = /dev/mouse -> X
Тут симлінк /dev/mouse вказує на /dev/gpmdata для того, щоб ощасливити деякі конфігураційні інструменти та полегшити повторне конфігурування (наприклад, якщо ви вирішите не використовувати демон gpm, достатньо буде симлінк /dev/mouse переналаштувати на /dev/psaux.
Таке проходження сигналу дає можливість від'єднати мишку та/або клавіатуру та приєднати їх назад і реініціалізувати перезапуском gpm. Х-сервер це навіть не зачепить!
Протокол проходження сигналу між виводом gpm та вводом Х-сервера може бути реалізований одним з двох шляхів: як ms3 (за допомогою протоколу Майкрософт для 3-кнопкової мишки, під'єднаної до послідовного порта) або raw (вживатий той же протокол, що й приєднана мишка) і цей шлях визначатиме вибір протоколу при конфігуруванні Х-сервера.
Я покажу приклади конфігурування 3-кнопкової PS/2 мишки Logitech (традиційної мишки в Юнікс-стилі).
Реалізація протоколу ms3
/etc/gpm.conf | /etc/X11/XF86Config-4
=========================+======================================
device=/dev/psaux | Section "InputDevice"
responsiveness= | Identifier "Configured Mouse"
repeat_type=ms3 | Driver "mouse"
type=autops2 | Option "CorePointer"
append="" | Option "Device" "/dev/mouse"
sample_rate= | Option "Protocol" "IntelliMouse"
| EndSection
Якщо використовується така реалізація, тип мишки визначається редагуванням gpm.conf, а конфігурація Х-сервера залишається незмінною.
Реалізація протоколу raw
/etc/gpm.conf | /etc/X11/XF86Config-4
=========================+======================================
device=/dev/psaux | Section "InputDevice"
responsiveness= | Identifier "Configured Mouse"
repeat_type=raw | Driver "mouse"
type=autops2 | Option "CorePointer"
append="" | Option "Device" "/dev/mouse"
sample_rate= | Option "Protocol" "MouseManPlusPS/2"
| EndSection
При використанні такого підходу тип мшки задаєтсья як в gpm.conf так і конфігуруванням Х-сервера.
Як задіяти іншу мишку
Для визначення gpm будь-якої мишки, яку ви можере знайти в магазині, використовується тип пристрою autops2. На жаль він не завжди працює і недоступний у старих (до 3.0) версіях Дебіен. В таких випадках спробуйте прописати в gpm.conf тип ps2 або imps2. Щоб дізнатись більше про специфічні типи мишок, відомих gpm, введіть gpm -t help. Див. також gpm(8).
Якщо ви використовуєте 2-кнопкову PS/2 мишку, задайте опцію емулювання 3 клавіш (Emulate3Buttons). Відмінності протоколу для 2-кнопкової та 3-кнопкової миші визначаються та застосовуються автоматично після першого натиснення середньої клавіші 3-кнопкової мишки.
Для Х-протоколу з використанням raw див. попередній параграф, або ж виберіть наступні реалізації:
IntelliMouse: мишка, приєднана до послідовного порта (аналог gpm "ms3")
PS/2: мишка PS/2 (завжди перевіряйте, чи працює)
IMPS/2: будь-яка мишка PS/2 (2, 3 - кнопкова, з прокруткою)
MouseManPlusPS/2: мишка Логітех для порту PS/2
...
Додатково про підтримку мишок дивіться в документації до Х-сервера.
Типова мишка Майкрософт з прокруткою найкраще працює на такій конфігурації:
/etc/gpm.conf | /etc/X11/XF86Config-4
=========================+======================================
device=/dev/psaux | Section "InputDevice"
responsiveness= | Identifier "Configured Mouse"
repeat_type=raw | Driver "mouse"
type=autops2 | Option "CorePointer"
append="" | Option "Device" "/dev/mouse"
sample_rate= | Option "Protocol" "IMPS/2"
| Option "Buttons" "5"
| Option "ZAxisMapping" "4 5"
| EndSection
Для деяких ноутбуків Тошиба активування gpm перед модулями PCMCIA в стартових сценаріях System-V може привести до блокування системи. Неймовірно, але факт.
Мишки USB
Переконайтесь, що ви задіяли всі функції ядра для підтримки такого типу мишок:
В секції "Базова підтримка пристроїв вводу" ("Input core support"):
- Базова підтримка пристроїв вводу ("Input core support"; CONFIG_INPUT, input.o),
- Підтримка миші ("Mouse support"; CONFIG_INPUT_MOUSEDEV, mousedev.o),
В секції "Підтримка USB" ("USB support"):
- Підтримка USB ("Support for USB"; CONFIG_USB, usbcore.o),
- Вступна файлова система USB-пристроїв ("Preliminary USB device filesystem"; CONFIG_USB_DEVICEFS),
- "UHCI" або "OHCI" (CONFIG_USB_UHCI || CONFIG_USB_UHCI_ALT || CONFIG_USB_OHCI, usb-uhci.o || uhci.o || usb-ohci.o),
- Підтримка USB-пристроїв взаємодії з користувачем ("USB Human Interface Device (full HID) support"; CONFIG_USB_HID, hid.o), та
- Початковий рівень підтримки ПВК ("HID input layer support"; CONFIG_USB_HIDINPUT)
Тут назви, що написані малими літерами, є назвами модулів.
Якщо ви не використовуєете devfs, створіть файл пристрою миші:
# cd /dev
# mkdir input
# mknod input/mice c 13 63
Для типової USB-мишки з прокруткою потрібна наступна конфігурація:
/etc/gpm.conf | /etc/X11/XF86Config-4
=========================+======================================
device=/dev/input/mice | Section "InputDevice"
responsiveness= | Identifier "Generic Mouse"
repeat_type=raw | Driver "mouse"
type=autops2 | Option "SendCoreEvents" "true"
append="" | Option "Device" "/dev/input/mice"
sample_rate= | Option "Protocol" "IMPS/2"
| Option "Buttons" "5"
| Option "ZAxisMapping" "4 5"
| EndSection
Додаткову інформацію можна знайти на сайті Linux USB Project.
Тачпад
Оскільки тачпад на ноутбуках як правило емулює поведінку 2-кнопкової PS/2 мишки, пакунок tpconfig дає повний контроль над пристроєм. Наприклад, встановлення OPTIONS="--tapmode=0" у файлі /etc/default/tpconfig відключить поведінку "клік ударом". Задайте такий /etc/gpm.conf щоб використовувати у консолі тачпад та зовнішню USB-мишку:
device=/dev/psaux
responsiveness=
repeat_type=ms3
type=autops2
append="-M -m /dev/input/mice -t autops2"
sample_rate=
Конфігурування МФС (NFS)
Встановіть МФС:
# apt-get install nfs-kernel-server
# echo "/ *.назва-локального-домену(rw,no_root_squash,nohide)" \
>> /etc/exports
Дивіться деталі у ?прикладах моїх конфігураційних сценаріїв.
Конфігурування Самба
Лінки:
- http://www.samba.org/
- пакунок samba-doc
Установка Самба в режимі "share" значно простіша, але все ж настійливо рекомендується конфігурувати її в режимі "user".
Сконфігурувати Самбу можна за допомогою debconf або ж vi:
# dpkg-reconfigure --priority=low samba # у Woody
# vi /etc/samba/smb.conf
Дивіться деталі у ?прикладах моїх конфігураційних сценаріїв.
Нового користувача можна додати так:
$ su -c "smbpasswd -a username"
Задля найкращої сумісності переконайтесь, що ви не використовуєте шифровані паролі.
Задайте рівень ОС (os level у конфігураційному файлі Самба) відповідно до наступних домовленостей (чим вищий рівень, тим більший пріоритет сервера):
0: Самба ніколи не буде сервером
1: WfW 3.1, Win95, Win98, Win/Me?
16: Win NT WS 3.51
17: Win NT WS 4.0
32: Win NT SVR 3.51
33: Win NT SVR 4.0
255: Максимальний пріоритет.
Переконайтесь, що користувачі є членами групи-власниці спільного (shared) каталога і що в правах доступу цього каталога виставлений біт виконання.
Конфігурування принтера
Традиційним методом є використання lpr/lpd, проте зараз широкого поширення набувають CUPS (Common UNIX Printing System, Типова система друку в Юнікс) та PDQ. Додаткова інформація подається в Друк в Лінукс (HOWTO).
lpr/lpd
Для спулерів типу lpr/lpd (lpr, lprng та gnulpr), якщо вони приєднані до PostScript-сумісного, або текстового принтера, задайте наступний вміст файлу /etc/printcap:
lp|alias:\
:sd=/var/spool/lpd/lp:\
:mx#0:\
:sh:\
:lp=/dev/lp0:
Розшифруємо, що тут написано:
Перший рядок:
- lp – назва спулу, alias = псевдонім
- mx#0 – максимальний об'єм файлу необмежено
- sh – не розривати заголовок сторінки
- lp=/dev/lp0 – локальний принтер, або port@host для віддаленого
Це хороша конфігурація, якщо ви приєднані до PostScript-сумісного принтера. Це також непогана конфігурація, якщо ви друкуєте з Віндовз-машини через Самбу на будь-якому принтері, що підтримується у Віндовз (не підтримується двонапрямлений обмін даними). На Віндовз-машині при цьому ви повинні вибрати відповідний драйвер принтера.
Якщо ви не маєте PostSciprt-сумісного принтера, вам потрібно налаштувати фільтруючу систему за допомогою gs. Існує багато інструментів для автоматичного налаштування /etc/printcap. Як приклад можна використовувати будь-яку з комбінацій:
gnulpr, (lpr-ppd) і printtool - це використовую я
lpr і apsfilter
lpr і magicfilter
lprng і lprngtool
lprng і apsfilter
lprng і magicfilter
Щоб запустити будь-який з цих інструментів, вам знадобляться права суперкористувача. Як їх отримати у графічній оболонці, описується у параграфі 9.4.12. Спули принтера, створені за допомогою printtool використовують gs та виступають у ролі PostScript-сумісних принтерів. Тож при доступі до них використовуйте PostScript-драйвери. Для Віндовз-машин типовим є "Apple LaserWriter".
CUPS
CUPS (Common UNIX Printing System, Типова система друку в Юнікс) встановлюється за допомогою aptitude при виборі пакунків в розділі "Завдання" -> "Сервери" -> "Сервери друку" ("Tasks" -> "Servers" -> "Print Server"). Ще краще, якщо ви виберете "F10" -> "Опції" -> "Підтримка залежностей" -> "[X] Автоматично встановлювати рекомендовані пакунки" ("F10" -> "Options" -> "Dependency handling" -> "[X] Install Recommended packages automatically").
Стільничні середовища КДЕ та Гном пропонують легкий доступ до конфігурування принтера. Окрім того, ви можере конфігурувати його через броузер, якщо у вас встановлено swat:
$ мій_броузер <http://localhost:631>
Наприклад, щоб додати ваш принтер на якомусь порті до списку доступних принтерів:
клацніть на головній сторінці "Принтери" а потім "Додати принтер", введіть "root" як ім'я користувача, та відповідний пароль, додайте принтер дотримуючись інструкцій, поверніться до секції "Принтери" та клацніть "Конфігурувати принтер" і задайте розмір паперу, розширення та інші параметри. Додаткову інформацію шукайте на http://localhost:631/documentation.html та http://www.cups.org/cups-help.html.
Для ядер серії 2.4 також див. параграф 7.2.6 Підтримка паралельного порта.
CRON на стільниці
Для регулярного виконання програм типово встановлено Vixie cron. Він не так уже й добре працює на машинах, котрі не ввімкнені цілодобово. Для стільниці краще використовувати anacron або ж fcron.
Відкладене виконання програм (cron, at) розглядається в параграфі 8.6.27.
Інші підказки
Встановіть основну частину пакунків після початкового встановлення
Якщо ви все робили як тут описано, то отримали невелику, проте функціональну систему Дебіен. Зараз непогано було б встановити великі пакунки.
Запустіть tasksel. Див. параграф 6.2.2 Завдання установки.
Якщо вам потрібно, ви можете встановити наступні групи пакунків:
- Кінцевий користувач - Система X Window
- Розробка - С і С++
- Розробка - Пітон
- Розробка - Tcl/Tk
- Всячина - Середовище TeX/LaTeX
Окрім іншого, я волію використовувати tasksel у якості провідника переглядаючи компоненти, перелічені під <Task Info>(<Інформація про завдання>) та вибірково встановлювати їх за допомогою dselect.
Отож, запускаємо dselect.
Перш за все ви мабуть захочете знайти ваш улюблений редактор та потрібні вам програми. Ви можете одночасно встановити багато варіантів Емакс. Перегляньте параграф 6.2.4 dselect та ?параграф 11.1 Популярні редактори.
Ви також можете замінити деякі типові панкунки на їх більш прогресивні версії; наприклад lynx на lynx-ssh.
Я завжди редагую /etc/inittab для полегшення вимкнення системи.
...
# Що робити якщо натиснено CTRL-ALT-DEL.
ca:12345:ctrlaltdel:/sbin/shutdown -t1 -a -h now
...
Модулі
Модулі для драйверів пристроїв конфігуруються під час початкового встановлення. Якщо вам потрібно щось змінити після цього, інструмент modconf пропонує меню-базований інтерфейс для таких задач. Ця програма дуже зручна, якщо потрібно додати чи видалити деякі модулі або ж якщо ви поміняли ядро.
Всі попередньо завантажувані модулі повинні бути перелічені у /etc/modules. Я також використовую lsmod та depmod щоб проконтролювати їх вручну.
Переконайтесь також що ви додали кілька рядків для підтримки маскування ІП (IP masquerading) для ядер 2.4. Див. параграф 7.2 Модулі ядра 2.4, особливо Мережеві фукнції.
Базові налаштування CD-RW
Для CD-RW, приєднаного до шини IDE, на ядрах серії 2.4 відредагуйте наступні файли:
/etc/lilo.conf (додайте append="hdc=ide-scsi ignore=hdc")
/dev/cdrom (симлінк # cd /dev; ln -sf scd0 cdrom)
/etc/modules (додайте "ide-scsi" та "sg". Після цього, якщо потрібно, "sr")
Деталі описано у параграфі 9.3 Запис КД.
Великі об'єми пам'яті та автоматичне вимикання
Залишено на совість зацікавлених осіб - описуються ядра серії 2.2
Дивні проблеми з доступом до деяких сайтів
Старі ядра Лінукс типово задіюють ECN, що може викликати проблеми з доступом до деяких сайтів на поганих маршрутизаторах. Щоб перевірити статус ECN:
# cat /proc/sys/net/ipv4/tcp_ecn
... або
# sysctl net.ipv4.tcp_ecn
Щоб його вимкнути:
# echo "0" > /proc/sys/net/ipv4/tcp_ecn
... або
# sysctl -w net.ipv4.tcp_ecn=0
Щоб вимкнути TCP ECN при кожному завантаженні, відредагуйте /etc/sysctl.conf:
net.ipv4.tcp_ecn = 0
Конфігурування PPP
Встановіть пакунок pppconfig щоб налаштувати доступ по PPP:
# apt-get install pppconfig
# pppconfig
... слідуйте за вказівками щоб налаштувати PPP
# adduser user_name dip
... дозвольте користувачеві user_name запускати PPP
Запустити PPP можна так:
$ pon ISP_name # запустити PPP
... насолоджуйтесь Інтернетом
$ poff ISP_name # зупинити PPP, ISP_name optional
Деталі описуються у параграфі Конфігурування PPP-інтерфейсу.
Інші конфігураційні файли в /etc/
Можливо ви захочете додати файл /etc/cron.deny, якого немає у стандартній установці Дебіен (ви можете скопіювати /etc/at.deny).