Мотивація

Згадав тут один епізод.

Захотілося мені свого часу повністю замінити піратські програми на своєму компі їх вільними аналогами. Типу, фіг з ним, з Windows, але все інше щоб було легальне. Ну, скачав ОпенОфіс (пара сотень метрів, між іншим, немало для тодішнього діалапу), встановив, почав якось з ним жити. Рік прожив, а мо й більше, коли, власне, і стався цей самий випадок.

Я на роботі розмовляв з якимось товаришем біля його машини. Відповідно, були там запущені якась кількість програм. Щоб схеми, описи протоколів та іншу фігню передивлятись. Ну, і я, чисто автоматично, беру і згортаю якийсь документ. А колега на мене дивиться та й каже: "Чого ти його згортаєш? Закрий нафіг. Це ж вордівський файл, він же за пару секунд відкриється, як треба буде". От. І в той момент, в одну секунду буквально, я й зрозумів, яким дурнем був останні півтора роки. Бо censored ОпенОфіс запускається фіг знає скільки, і одного разу запустивши, краще його вже не закривати. Але ж, блін, сила самонавіювання: я вже й звик, і думав, що воно так нормально, що так і треба, нема нічого незвичайного...

А пригадалось це не просто так, а у зв’язку з постом у LHB. Він там обс... обговорює фразу типу "Проблема в тому, що в люди не наполегливі у переході на Linux. Вони не хочуть визнати, що деякі речі там робляться інакше, ніж у Windows..." Дійсно, так воно і є. Наприклад, краще тримати текстові редактори запущеними.